Кривенька качечка.

Жили собі дід та баба, та не було в них дітей.

Ось одного разу баба й каже дідові:
- Ходімо, діду, в ліс по грибки!

От і пішли, бере баба грибки, коли дивиться - у кущику гнніздечко, а в гніздечку качечка сидить.

От вона дідові:
- Дивись, діду, яка гарна качечка!

А дід і каже:
- Візмемо її додому, хай вона в нас жиє.

Стали вони її брати, коли дивляться - а в неї ніжка поламана. Взяли її тихенько, принесли додому, зробили їй гніздечко і посадили туди качечку, а самі знов пішли по грибки.

Вертаються, аж дивляться, що в них так прибрано, хліба напечено, борщик зварений. От вони до сусідів:
- Хто це? Хто це?

Але ніхто нічого не знає.

Другого дня знову пішли дід і баба по грибки. Приходять додому - аж у них і варенички зварені, і починочок стоїть на віконці. Вони знов до сусідів:
- А чи не бачили кого?

Кажуть сусіди:
- Бачили, бачили! Дівчина, від криниці воду несла. Така гарна дівчина, тільки кривенька трішечки.

От дід і баба думали-думали, хто б це був, а потім баба й каже:
- Зробимо, діду, так: скажемо, що йдемо по грибки, а самі заховаємось і будемо виглядати, хто до нас воду понесе.

Так і зробили.

Стоять вони за коморою, коли дивляться, аж з хати виходить дівчина з коромислом, така гарна, така гарна, тільки кривенька трошки.

Пішла вона до криниці, а діді і баба тоді в хату, дивляться - аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір'ячка. Вони тоді взяли гніздечко тай кинули у піч, воно там і згоріло.

Коли ж іде дівчина з водою. Ввішла в хату, побачила діда з бабою та зараз до гніздечка - аж гніздечка нема. Вона тоді як заплаче! Дід і баба до неї, кажуть:
- Не плач, будеш в нас за доню, а ми будемо тебе любити, як рідну дитину!

А дівчина каже:
- Я б довіку жила у вас, якби не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною, а тепер - не хочу. Зробіть мені діду кужілочку та веретенце, я піду від вас.

Дід і баба плачуть, прохають її залишитися, а вона не схотіла.

От дід зробив їй кужілочку й веретенце, вона взяла, сіла на дворі й пряде. Коли ж летить качечок табуночок, побачили її та й співають:

Он де наша діва,
Он де наша Іва,
На метеному дворці,
На тесаному стовбці
Кужілочка шумить,
Веретенце дзвенить,
Скиньмо їй по пір'ячку,
Нехай летить з нами!

А дівчина їм відказує:

Не полечу я з вами,
Як була я в лужку,
Виломила ніжку,
А ви полинули,
Мене покинули!

От вони їй скинули по пір'ячку, а самі полетіли далі.
Коли ж летить другий табуночок, і ці теж:

А дівчина їм відказує:

Не полечу я з вами,
Як була я в лужку,
Виломила ніжку,
А ви полинули,
Мене покинули!

Ось і вони їй скинули по пір'ячку, а самі полетіли далі.
Аж ось летить третій табуночок, і теж:

Скинули по пір'ячку, дівчина покаталась у пір'ячку, зробилася качечкою і полетіла з табуночком.
А дід і баба знову залишилися самі собі.